Не боятися, а навчатися

Минулорічна осінь стала знаковою для змін в освітньому процесі України. Розпочала свою роботу НУШ – Нова Українська Школа. Для тих, хто не в темі, НУШ – це ключова реформа Міністерства освіти і науки. Головна мета – створити школу, в якій буде приємно навчатись і яка даватиме учням не тільки знання, як це відбувається зараз, а й вміння застосовувати їх у житті.

Напередодні старту проекту було багато обговорень, починаючи від робочих кабінетів, соціальних мереж і закінчуючи їдальнею в будинках більшості українців. Звісно, були як прихильники, так и противники даної реформи. Мабуть, найбільший острах, який відчували батьки майбутніх першокласників, в том числі й автор цих рядків – це, начебто, постійна гра замість стандартних уроків, вияв неповаги до старших та нездатність дітей бути відповідальними за свої вчинки. Звідкіля цей острах взявся?

По-перше, все нове завжди невідоме. Отже, може бути небезпечним. Це природно. По-друге, і, мабуть, головне – більшість батьків, почувши про нову реформу, почали активно про неї дізнаватись здебільшого на ринках, в автобусах та цікавитись у вчителів похилого віку. Лише невеликий процент допитливих звертався до офіційного сайту Міністерства освіти і науки України, до нормативних документів та знайомився зі статтями дитячих психологів. І хоча напередодні початку нового навчального року проводились пояснювальні неодноразові батьківські збори по всій державі, на свято першого дзвоника схвильовані татусі й матусі йшли, лякаючи один одного цією реформою, як лісовим дідом Хо…

Минуло вже п’ять місяців оновленого навчання. Діти, як і учні попередніх перших класів, вже вміють читати, рахувати та вирішувати нескладні приклади, знайомляться з азами іноземної мови. Але це не все.

Скориставшись нагодою, автор цих рядків змогла бути присутньою на звичайному, не відкритому уроці в ЗОШ I-III ступенів с. Стара Некрасівка. І була приємно вражена. Незважаючи на щільний план уроку, діти встигали не тільки давати відповіді на запитання вчителя, брати участь у різноманітних іграх та швидко виконувати відповідні завдання, а й навіть трохи бешкетувати в доброму розумінні цього слова. Цікаво, що під іграми усвідомлюються наше повсякденне життя. Наприклад, за допомогою іграшкових грошей, першачки спробували себе у ролі продавця та покупця, паралельно усвідомлюючи ціновий аспект (скільки коштує іграшка, яка сподобалась, та скільки грошей треба за неї заплатити). Розподіливши поміж собою аркуші з намальованими представниками різних професій, дітки встигли розфарбувати та розказати, чим займаються люди тієї чи іншої професії.

А коли на урок до них завітав справжній пожежник (батько одного з хлопчиків), та провів невеличку лекцію, як треба поводитись у небезпечній ситуації, - позитивного заряду дітям вистачило на весь день, попутно задовольнивши свою цікавість у пожежній тематиці. Невеликий навчальний фільм ще більш збагатив та закріпив знання малюків.
Щоденні ранкові зустрічі, танцювальні хвилинки, наявність широкого вибору дидактичного матеріалу, парти-трансформери, які можна легко пересунути для роботи в групах, нова техніка і розвивальні ігри – усе це робить навчання наших дітей яскравим, цікавим та послідовним. Окрім того, на стінах в класі багато поробок, зроблених спільно з дітьми.

Варто додати, що без активної діяльності вчителя це було б неможливо. Ось як це прокоментувала вчителька 1-А класу Старонекрасівської ЗОШ Н.Д. Рибка: «Готувати такі уроки досить тяжко, але вони допомагають більше розкрити особистість кожної дитини. Ми бачимо, як занурюючись у процес навчання, вони прагнуть бути кращими. Присутня велика зацікавленість дітей до самого навчання. При цьому, на уроках робиться уклін на самостійність: вони повинні самі спробувати, помацати, погратися, щоби краще зрозуміти поданий матеріал та засвоїти його. Звісно, при такій подачі навчального матеріалу вимог до вчителя сьогодні більше. Постійні тренінги, семінари, курси з підвищення кваліфікації – вчитель навчається разом з дітьми. Такі вимоги сьогодення».

Варто додати, що кожна дитина – унікальна. Хтось швидше сприймає матеріал, хтось- повільніше. Як і ми колись, вони часто приходять на перший урок заспані та похмурі.

Але незвичний підхід до навчання дозволяє не втратити цікавість до школи та не перетворює самі уроки на години «відсидки».

Наші діти та наступні покоління – вони відрізняються від нас, тому й вчити їх потрібно не так, як вчили нас з вами. Лише на практиці використовуючи нові реформи в освіті, ми здатні зрозуміти, чи виправдовують вони себе, чи варто шукати інший шлях. Завдання батьків – бути поруч із дітьми в їхньому непростому пізнанні світу, и разом долати труднощі, які виникають. Тільки тоді ми зможемо бути впевненими не тільки в кращому майбутньому наших нащадків, а й нашої держави також.

Олена Отрощенко