Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.

Прислухайтесь, як океан співає -
Народ говорить. І любов, і гнів 
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів:
У нього кожне слово - це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
                                                                                                                                      (М.Рильський)

Мова – живий організм, який розвивається за своїми законами. Це нетлінний скарб століть, що передається від покоління до покоління і об’єднує минуле й прийдешнє. Це – спадкоємність не лише в межах роду, а й народу. Ще Вольтер писав, що всі основні європейські мови можна вивчити за шість років, а свою рідну мову треба вивчати все життя.

Генеалогічно українська мова належить до індоєвропейської мовної сім'ї. Про це свідчить і наявність архаїчної лексики, і деякі фонетичні та морфологічні риси, які зберегла наша мова протягом віків. 

Давність української мови доводили ряд вітчизняних та зарубіжних учених: Павел Шафарик, Михайло Красуський, Олексій Шахматов, Агатангел Кримський та інші відомі дослідники. 

Давньою українською мовою написані козацькі державні документи й хроніки, створена самобутня художня писемність епох – від Івана Вишенського до Григорія Сковороди. 

Українці мають свою могутню класичну літературу, своїх визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника. Мають і свою велику (вже не тільки оригінальну), а й перекладну літературу.

Багато наукових дискусій викликає питання про існування писемності в українських землях. Археологічні знахідки засвідчують наявність писемних знаків на глиняному посуді, пряслицях, зброї тощо, ще за трипільської доби. 

Впродовж кількох століть український народ привчали до думки про нібито «вторинність» української мови, ретельно приховуючи від українців величезний масив української ж писемності, історії та культури, яка сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть. За науковими розвідками лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VI-IX столітті.

Пізнання світу через національне слово надзвичайно важливе. Рідну мову потрібно оберігати як своє майбутнє, пам'ятаючи про першозначення її, як безсмертя українського духу, її рятівну, очищаючу, цілющу, відроджуючу властивість. 

Античні мудреці казали: «Говори – і я тебе побачу». Якими побачить українців світ – залежить від самих українців. 

Ми хочемо бути багатомовними та багатознаючими, хочемо належати людству. Хочемо бути в його розумі не мертвою, а сяючою клітиною, а для цього маємо засвітитися любов'ю до рідної мови.

Заснування Дня української мови – це тільки проголошення благородної мети. Це настанова нам, українцям, шанувати рідне слово, любити рідну мову, знати й поважати свою історію та культуру.